Утворення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді України VI скликання, її узгоджені дії щодо обрання на посаду Голови Верховної Ради України представника Коаліції Арсенія Яценюка, однозначно викликають приємні відчуття і надію на те, що врешті змінюються на краще деякі традиції, притаманні українському політикуму в цілому і окремим політичним силам зокрема.

 

Є відчуття, що розвиток політичних подій, що відбуваються останнім часом в Україні має змінити життя не тільки окремих політиків та політичних сил, а  ситуацію у державі взагалі. Ось тільки небагато знайдеться людей, які точно спрогнозують його подальший розвиток. Як мінімум, хочеться, щоб було враховано уроки попередньої діяльності, як позитивні, так і негативні.

 

По-перше, для діяльності Коаліції демократичних сил і сформованого нею Кабінету Міністрів має бути характерним – чітке і зрозуміле декларування цілей ( пріоритетів ) і чіткий напрямок діяльності на їх виконання, можливість контролю виконання.    Це викличе у суспільстві більшу довіру до влади, підтримку та розуміння у випадку можливих невдач на окремих етапах. Ефективність діяльності парламентсько-урядової коаліції слід оцінювати, насамперед – через співвідношення реальних результатів і поставлених конкретних цілей, сформульованих, у тому числі, на основі передвиборчих обіцянок та партійних програм.

 

По-друге, у діяльності парламентсько-урядової коаліції має бути системність, яка полягає у дотриманні трьох обов’язкових умов:                       

 

а) визначення пріоритетних напрямків діяльності, узгодженість між ними та концентрація зусиль на їх виконанні;

 

б) повне забезпечення законодавчого та підзаконного нормативного супроводу кожного напрямку діяльності;

 

в) більш тісна взаємодія з Президентом України.

 

Для визначення і узгодженості різних напрямків роботи уряду, їх комплексного наповнення має бути прийнята Програма діяльності Кабінету Міністрів України, тобто, вже на першому етапі необхідна систематизація. Як ми пам’ятаємо, відсутність такої Програми у попереднього уряду неодноразово і небезпідставно критикувалось.

 

Потрібно зрозуміти, що закони – основні інструменти діяльності парламентсько-урядової коаліції. І робота Верховної Ради України має бути направлена насамперед на законодавче забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України. При цьому, саме уряд має стати основним розробником законів для своєї реформаторської діяльності.

 

Взаємодія коаліції з Президентом України, досягнення компромісів        ( особливо у ракурсі подій з попереднім урядом та парламентом ), означає спільний пошук шляхів вирішення тих чисельних проблем, які є сьогодні в Україні, спільну відповідальність усіх владних інститутів задля реального покращення життя громадян України, подальшої розбудови нашої Держави.

 

По-третє, необхідно чітко сформулювати і неухильно дотримуватися позиції щодо інтеграції України до євроатлантичного простору. Відмовитися нарешті від «багатовекторної» зовнішньої політики. Як життя показало, хотіти бути всюди, це бути ніде і по справжньому - ні з ким. Україна цього не може собі дозволити.

 

При цьому, маємо розуміти, що питання євроінтеграції – це питання насамперед внутрішніх реформ, а не зовнішньої політики. Чим більше в Україні буде «європейськості», тим скоріше ми формалізуємо свої відносини щодо членства в Європейському Союзы. Це очевидно.

 

Ця велика ідея має  міцно об’єднувати Президента України, новий уряд та політичні сили – суб’єктів Коаліції, які у виборців під час виборчих кампаній асоціювались саме з рухом України до євроатлантичного простору.

 

Ми знову отримуємо реальні важелі для втілення в життя своїх програм, планів, обіцянок, надії людей. А громадяни – моральне право запитати з нас.

 

Україна в очікуванні.